Село Коростів

Село Коростів - це карпатське село, яке розміщене в долині річки Бутивля біля міста Сколе. Досить тут цікаві краєвиди. Видно, як долина спускається в низ. Також тут є форелеве господарство, де можна половити форель.
Це одна особливість, що в селі збереглися остатки вузькоколійної залізниці. При цьому зараз її пробують відбудувати. Можливо і добудують та будуть возити туристів на потягах.

В Коростові є деревяна церква, школа, сільська рада. Є кілька монументів. В центрі села є старовинний колодязь.


Також відомо, що з Коростова є декілька маршрутів на гору Парашку. При цьому зручно сюди приїхати та можна вибрати найкоротший маршрут. При цьому з села на саму гору можна виїхати на джіпі.
Літом звідси їде лісовоз, який везе збирачів ягід в далеко в гори - на захід. При цьому поїздка на цьому лісовозі є трошки екстремальною.

Тепер буду закінчувати розповідь про це село. Більш детально про Коростів можна почитати тут:
http://skole.com.ua/uk/skole-region/31-korostiv.html

Марічейка

Марічейка - озеро на східних схилах Шурина Чорногорського хребта Українських Карпат. Це озеро є одним із найкрасивіших озер Карпатських гір та має льодовикове походження. Озеро розташовано поблизу україно-румунської границі за 8 км від села Шибене (Верховинський район, Івано-Франківська область) на висоті 1500 метрів над рівнем моря в довгастій западині на північно-східному схилі гори Шурин-Гропа.

Площа озера становить 1 га та глибина до 0,8м. Вода в озері чиста та прозора. Проте останнім часом внаслідок утворення на дні озера мулу воно почало заростати осокою. Навколо озера Марічейка є ялиновий ліс. Живиться озеро багатьма джерелами, які виходять з південно-східного схилу Шурина.

Це озеро можна побачити з гори Піп Іван, якщо дивитись на схили гори Шурин.

Назва озера походить від легенди про дівчину Марічку, яка була нареченою чабана Івана. Вона побачила ворогів та сказала своєму нареченому: «Біжи, милий мій, до наших рідних і попередь про смертельну небезпеку, а я постараюся зупинити їх тут». Вороги її схопили та стали мордувати і вимагати, щоб вона вивела їх з ненависних гір. Але вона завела їх у такі хащі, що вибратися з них уже ніхто не зміг. За це вони її вбили. Але гори загриміли і посипалось каміння на голови чужинців. Від ваги цього каміння

Гора Гутин-Томнатик

Гора Гутин-Томнатик - одна з найкрасивіших і найвищих вершин в Українських Карпат. Гутин-Томнатик є одним з шести двохтисячників України, його висота складає 2016 м. над рівнем моря. Біля підніжжя гори розташоване озеро Бребенескул, яке з трьох сторін оточене горами.

Гора Пікуй

Гора Пікуй - найвища вершина Львівської області. Висота гори становить 1408 м. "Народна" мудрість гласить: "Хто не бачив Пікуя, той не бачив ні ...", тож не гайте часу - вперед, на Пікуй!

Вид на гору Пікуй з полонини Боржава:

Блог про Яремче та Буковель

Останнім часом гірськолижний курорт Буковель набуває значної популярності серед лижників та туристів. Буковель розташований поблизу міста Яремче (Іванофранківська область). При цьому на буковелі є багато лижних трас різного рівня складності. При цьому на Буковелі проводяться змагання з лижних видів спорту, де беруть участь професійні лижники.

Почитати більше про Буковель та місто Яремче можна тут:
http://www.yarem4e.org.ua/

Гора Політехнік

Гора Політехнік розміщена рядом з селом Славське. На цій горі знаходяться підйомники НУ Львівська Політехніка та Львівського Фізико-механічного інституту.

На відміну від складних трас гірських вершин Тростян, Погар та Менчул, які використовуються професійними та досвідченими гірськолижниками,
схили Політехніка підходять для любителів лиж та "чайників". Самі схили є досить пологими, без різких перепадів та стрімких ділянок.
Це позволяє всім бажаючим легко, без великих зусиль і страху здобувати ази гірськолижного спорту. Також тут можна відпочити з дітьми.

Схили Політехніка мають довжину від 600 до 1000 м. та ширину - 100 - 150 м. Перепадом висот гори від 150 до 200 м.
Тут також розташовані два бугельні витяги довжиною 600 і 1000 метрів.
Для послуг початківців є кваліфіковані інструктори з гірськолижного спорту.

Близниця і Петрос

Близниця - гора Свідовецького хребта Українських Карпат Раховського району Закарпатської області, яка розміщена на південний захід від Ясіня. Вершина гори - широка полонина. Влітку тут пастухи пасуть худобу, а взимку по зледенілих, обсипаних снігом відрогах лютують вітри, безперестанку гуде хурделиця. Висота гори -1883 метра.

Свідовецький хребет - відомий туристський район. Любителів подорожей на горі Близниця можна зустріти у будь-який час року. Адже тут проходят траси багатьох літніх і зимових маршрутів.

Близниця - хороша гора, з неї дуже красиві краєвиди відкриваються в сонячну погоду. Підходи приємні і нескладні, окресності красиві - сподобається і новачкам і бувалим туристам. Чорниці в сезон дійсно повно. По дорозі до неї зустрічається безліч струмочків з кристально чистою джерельною водою. Можу порекомендувати хороший маршрут: піднятися з Ясиня на через Драгобрат зайти з Жандармів на Близницю, з неї перейти на Малу Близницю, звідти спуститися в Кваси. А далі, якщо час дозволяє, можна піднятися через біостанцію на Петрос, потім Говерлі і стандартному маршруті по Чорногорському хребту.


Навпроти Близниці височіє гора Петрос, яка теж є полониною. Про ці гори таке повідають.

Багато сотень років тому на високій горі в глибокій норі жив Страхопуд. Він і на людину, і на звірину був подібний. Голову мав людську, але величезну, як у здоровенного вола. Рот - як у ведмедя. Тіло його було заросле шерстю.
Ходило це страховище і на чотирьох, і на двох ногах. Вилізе зі своєї глибокої нори, спуститься близько до села, сяде на груночку й поглипує на людей. А коли зголодніє, так зареве, що аж земля здригається, дерева тремтять, листя з них опадає. Від такого голосу люди тікали, ховалися, щоб їх страховище не бачило.
А Страхопуд ревів і ревів:
- Я голо-о-ден!
Так вимагав нову жертву.
Щоп’ятої доби люди села по черзі віддавали йому вівцю, теля, чи лошатко, а коли ні овець, ні телят, ні лошат не лишилося - волів, корів, коней. Мусіли, бо коли б не дали, то, борони Боже, Страхопуд міг ціле село передавити.
Скоро настав час, коли в громади залишилася єдина корова, а Страхопуд знову чекає на своєму груночку. Поглипував, поглипував на людей, а тоді голод відчув, заревів:
- Я го-ло-о-ден!..
Здригнулися люди від того голосу, але що мали діяти? Відвели на грунок останню корівчину.
Через добу Страхопуд спустився до села і зажадав жертви. Та люди не мали що йому дати.
Жили в селі сироти-близнята, хлопчик і дівчинка. Мати давно померла, батько теж. Діти від хати до хати ходили й ледве животіли біля людей.
Дізналися близнята, що в селі нема жодної тварини, й нічого Страхопудові дати. Щоб урятувати село від лиха, діти вирішили піти до Страхопуда самі. Спочатку піде хлопчик, а потім дівчинка.
І поки люди думали, як бути, рушив хлопчик (а звали його Петриком) до того місця, на якому щодня вичікував жертву Страхопуд.
А дівчинка-сестричка жалібно дивилася вслід братчикові, і дуже стало їй шкода його. Зірвалася з місця й побігла.
- Петрику-у-у! - кликала. - Вернися!
Не вертався Петрик, ішов далі. Побігла дівчинка йому навперейми, вхопилася за нього:
— Я піду, Петрику, першою, - просила. Бо легше мені самій умирати, ніж твою смерть пережити.
Пробував Петрик перечити, та дівчинка так благала, що він не мав сили далі опиратися. Мовив до неї:
- Гаразд, іди. Лиш заговорюй його, доки можеш, а я щось придумаю.
Пішла до груночка дівчинка, а Страхопуд тільки її побачив, зараз перестав ревти. Дуже втішило його, що нарешті поласує людською кров’ю.
Дівчинка чемно привіталася, і це сподобалося Страхопудові. Не з’їв її відразу, а наказав іти стежкою, яку вмісив до своєї нори.
Але і в нору Страхопуд не пішов, а повів дівчину на гору. Хотів полюбуватися своєю жертвою.
На самісінькій вершині гори чудовисько лягло на землю, щоб погрітися на сонці, бо в той день воно щедро палило.
Дівчинці сказав стати на величезну порослу мохом брилу і дивитися на нього.
Вилізла дівчинка на камінь, але дивитися на велетня не могла. Його великі очища запливали кров’ю, а все тіло було таке гидке й страшне, що розказати не можна.
“Аби швидше з’їв мене й не мучив”, - тільки й думала дівчинка.
А чудовисько не поспішало, спочатку наказало їй заспівати. Від страху дівчинка не могла вимовити й слова. Але загадала, що Петрик наказав заговорювати Страхопуда, і якось із бідою заспівала.
А сумно-сумно, бо серце не могло інакше.
— Ні, не сеї, а веселішої, - зажадав Страхопуд.
Та веселішої пісні в дівчинки не вийшло. Тоді розлютився Страхопуд, розгріб нігтями землю, зірвався на дві ноги і наблизився до своєї жертви, простягаючи довгі лапи. Дівчинка з переляку долілиць упала на землю і мовчки чекала смерті.
Вона все чула над самою головою важке дихання, коли його розітнув дивний свист. І враз несамовито заревів велетень, закрутився на місці. Знову щось засвистіло в повітрі, і ще страшніше заревів Страхопуд.
Дівчинка зі страхом підвела голову, бо не розуміла, що сталося. Страхопуд крутився на місці, ревів, а з обох його очей стриміли стріли і лилася кров. І знову в повітрі свистіло, і стріли одна за одною втикались в тіло чудовиська, аж поки не повалився Страхопуд тяжким своїм тулубом на землю.
Бив собою по землі й стогнав так, як стогнуть небо і земля, двори й ліси у велику бурю. Вже трохи отямилась дівчинка, глянула в той бік, звідки летіли стріли, і навпроти, на трохи нижчій горі, побачила Петрика. То він пускав стріли у чудовисько із саморобного лука.
А тим часом чудовисько так ударило собою, що досягнуло дівчинку. Ще одну стрілу пустив Петрик, і Страхопуд упав замертво. Кинувся тоді братик до своєї сестрички, біг, біг, геть задихався, а коли добіг, зрозумів, що сестричка мертва.
Гірко плакав хлопчик, гірко ридав, і так йому стало самотньо на світі, так тяжко, що з горя помер. Надійшли люди, велетня-лиходія на шматки порубали і спалили на попіл, щоб і сліду не стало.
А дітей-близнят оплакали по звичаю гірському і в сиру землю поховали. Гори в пам’ять про них назвали: одну - Петрос, - з якої хлопець стріли пускав, а другу, на якій стояла його сестричка,- Близниця.