Тростян

Тростян - гора в Карпатах Львівської області. Знаходиться на хребті Звинів Стрийсько-Санської верховини. Навколо гори є долини річок Опору і Оряви. Висота гори 1232 метрів над рівнем моря. Пн.-сх. схили круті вкриті смерековим лісом, а південні - малолісисті. Вершина вкрита трав'яною рослинністю.

Тростян є дивовижним місцем для відпочинку у Карпатах та знаходиться на відстані 2 км від села Славське. На Тростяні є схили для катання на гірських лижах в східному, північному та західному напрямках, довжиною від 1500 м до 2000 м. Гірськолижні сихли є різної складності, як для лижників-професіоналів так і для початківців.

Гірськолижний курорт зимою на горі Тростян безперечно можна назвати найпопулярнішим в Україні. У Тростяні є цікаві спуски, і різні їх варіанти, і фантастичні по красі види, від яких не тільки захоплює дух, але і низько опускається нижня щелепа, і прекрасна щоденна подорож від підніжжя гори до самої неї вершини на підйомнику, крісла, і, звичайно ж, неповторна атмосфера справжнього гірськолижного курорту. Як тільки приходять вихідні, натовпи гірськолижників приїжджають з Львова, Києва і інших міст, що створює величезні натовпи у підйомників і велику завантаженість трас на Тростяні. Загалом, цей недолік властивий не тільки Тростяну, але і іншим українським курортам, таким як Яблуниця, Яремча та інші. Тому при плануванні своєї відпустки в Карпатах, обов'язково сплануйте його так, щоб приїхати на курорт, наприклад, у понеділок.

Жити можна в Славському, від центру села до підніжжя Тростяна всього 2 кілометри, але, на жаль, якість доріг, точніше, повна відсутність цієї самої якості, дозволить дістатися до підніжжя лише на спеціалізованій військовій техніці. Тільки не лякайтеся цього гучного словосполучення. Під військовою технікою в нашому випадку розуміються звичайні "бобіки", тобішь УАЗіки, і ГАЗ-66.

Є і приватні будиночки в безпосередній близькості від старту канатної дороги. Жити також можна і біля бази Політехніки. Там є і бази відпочинку та непоганий приватний сектор, але добиратися до Тростяна буде в два рази більше, ніж із Славського.

Історія Воловця

Вперше в письмових історичних документах Воловець згадується в 1433 р., коли місто разом з навколишніми землями належало феодалам Переньї та Білкеям. В наступні роки місто переходило у власність від одного феодала до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію.

У 1625 р. місто було подароване Олексі Шімону начальником гарнізону Мукачівського замку Яношем Балиндя. В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 р., писалось, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків.

У 1645 р. трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці приєднав до своїх володінь Воловець. Село в той час було малим, і в ньому проживало кілька десятків сімей.

Основним заняттям жителів Воловця було тваринництво. На початку ХVI ст. тодішні селяни були повністю закріпачені.

Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 р. польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили напад на Воловець.

Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і у 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна.

Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів.

У 1761-1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії.

Влітку 1831 р. на Закарпатті вибухнуло повстання селян, у якому прийняли участь і жителі села. В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили.

У другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині.
У 1870 році в ньому проживало 600 людей. У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти маленьке підприємство по виготовленню черепиці і цегли.

У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці.

На початку ХХ ст. у місті збудовано лісопильний завод, де працювало 25-30 чоловік.
У 1906 році будапештська фірма змонтувала у Воловці парову лісопилку, яка виготовляла будматеріали.

У 1900 році у Воловці проживали 1284 жителі, в т. ч. 839 українців 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних.

Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу.

З 1882 року у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа.
У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати.
У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 р. на її базі — середня.

Археологічні знахідки свідчать, що місцевість навколо сучасного Воловця була заселена в добу бронзи.

У 1930 році в місті знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, що підтверджують існування тут поселення у кінці ІІ тис. до н.е.

За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів.

Воловець

Воловець – селище міського типу, яке є районним центром Закарпатській області. Місто знаходиться у високогір’ї Українських Карпат, на північ від хребта Полонина Боржава та на південь від водороздільного хребта, в долині річок Вича та Волівчика. Розміщене у підніжжі гір Темнатик та Плай на висоті більше наж 500 м над рівнем моря. На сьогодні Воловець є відомим курортом: взимку сюди приїжджають любителі покататись на лижах, навесні, влітку та восени – тут багато прихильників зеленого туризму. В основному взимку туристи приїжджають для того, щоб покататися на трасах села Подобовець, відстань до якого становить 13 км. Саме в Подобовці є два підйомника і кілька трас різної довжини і ступеня складності.

Фестиваль коломийки «Дзвінкі перлини Верховини»

26 липня 2009 року в місті Воловець (Закарпатська область) відбудеться ІІІ обласний фестиваль коломийки «Дзвінкі перлини Верховини».

До участі у святі запрошуються: фольклорні ансамблі, троїсті музики, танцювальні колективи, окремі самодіяльні аматори – виконавці народної музики, пісні, танцю, майстри декоративно-прикладного мистецтва.

Організаторами фестивалю передбачили цікаву і змістовну програму для всіх гостей та учасників фестивалю.Буде розгорнуто виставки картин митців Воловеччини та декоративно-прикладного мистецтва. Будуть показані мисливські трофеї.

На центральній вулиці Воловця буде розгорнуто експозиції старовини, де кухарки із кожного населеного пункту району пригощатимуть гостей стародавніми верховинськими стравами.
Також можна буде побачити виступи колективів художньої самодіяльності.

Виступатимуть співаки та музиканти з інших міст області, зокрема міста Берегова з шоу-програмою Міжнародного інтелектуально-економічно-творчого спортивного центру "ВІЖІ-3000", які вже третій рік поспіль беруть активну участь у святкових дійствах у Воловці.

Вечором планується феєричні вогні феєрверків та нічна дискотека.


Телефони для довідок:

Районний Будинок культури - тел.8 (03136) 22-4-71,
Відділ культури і туризму 8 (03136) 22-4-32,
(03136) 22-2-78

До уваги гостей:

У Воловці можна розміститися у готелях « Едем», «Вікторія», «Надія», «Гранд», «Єгерь», ЛОК «Плай».

Оргкомітет фестивалю

І. Франко та село Тухля

Відомо, що село Тухля тісно пов`язане із життям та творчістю І. Франка.
Поблизу села можна знайти ущелину, про яку писав Франко в своєм творі "Захар Беркут". Також можна підійти до пам`ятника І. Франка.

Ось цитата з твору Франка про Тухлю:

«Стародавнє село Тухля - се була велика гiрська оселя з двома чи трьома

чималими присiлками, всього коло пiвтора тисячi душ. Село й присiлки

лежали не там, де лежить теперiшня Тухля, але геть вище серед гір, у

просторiй подовжнiй долинi, що тепер поросла лiсом i зоветься Запалою

долиною. В тi давнi часи, коли йде наше оповiдання, Запала долина не була

поросла лiсом, але, навпаки, була управлена i годувала своїх жильцiв

достатнiм хлiбом. Простягаючись звиш пiвмилi вдовж, а мало що не чверть

милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими

скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота

була немов величезним кiтлом, iз якого вилито воду. I певно, що воно й не

iнакше було. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тої долини високим

на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi

скали, i, обкрутившися вужакою по долинi, випливав на захiд у таку ж саму

тiсну браму, розбиваючись помiж гладкi кам'янi стiни i гуркотячи ще

кiлькома водопадами, поки чверть милi понижче не впав до Опора. Високi,

стрiмкi береги тухольської кiтловини покритi були темним смерековим лiсом,

що надавав самiй долинi iюзiр ще бiльшого заглиблення i якоїсь пустинної

тишi та вiдрубностi вiд усього свiту. Так, справдi, се була величезна

гiрська криївка, з усiх бокiв тiльки з великим трудом доступна, - але такi

були в тих часах ненастанних вiйн, усобиць i нападiв майже всi гiрськi

села, i тiльки дякуючи тiй своїй неприступностi, вони змогли довше, нiж

подiльськi села, охоронити своє свобiдне, староруське громадське життя,

яке деiнде силувалися чимраз бiльше пiдiрвати гордi, вiйнами збагаченi

бояри».

Ще цитата:

Захар Беркут, мов стародавній дуб-велетень, стояв і дивився на тухольську громаду. Він радів, що громада була дружною в праці, у радості та горі, давала всьому лад. Тут не було бідних, а збірники податків остерігалися чинити несправедливо. І все завдяки його впливові, його мудрому керівництву. Порядки тут святі, але не заради пошани, а тому що справедливі й спрямовані на добро.

На віче приходить Тугар Вовк зі своєю пишною дружиною. Він із погордою заявляє, що, як і вони, слуга князя. Тухольці не визнають князя своїм паном, бо той про них не турбується, не захищає їх. Права ж громадські вони самі давно встановили й живуть за ними щасливо вже довгий час. Князь не може називатися справедливим, якщо кривдить своїх підданих, роздає їхні землі. Боярин сказав, що одержав такий подарунок за заслуги — проливав свою кров у двадцяти битвах.

Раджу почитати цей твір. Досить цікаво.
На південній околиці села, за річкою Опір, на горі височить статуя легендарному Захару Беркуту. Саме тут І. Франко і написав свого знаменитого "Захара Беркута". За переказами він похований саме на цій горі.