Історія Воловця

Вперше в письмових історичних документах Воловець згадується в 1433 р., коли місто разом з навколишніми землями належало феодалам Переньї та Білкеям. В наступні роки місто переходило у власність від одного феодала до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію.

У 1625 р. місто було подароване Олексі Шімону начальником гарнізону Мукачівського замку Яношем Балиндя. В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 р., писалось, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків.

У 1645 р. трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці приєднав до своїх володінь Воловець. Село в той час було малим, і в ньому проживало кілька десятків сімей.

Основним заняттям жителів Воловця було тваринництво. На початку ХVI ст. тодішні селяни були повністю закріпачені.

Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 р. польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили напад на Воловець.

Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і у 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна.

Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів.

У 1761-1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії.

Влітку 1831 р. на Закарпатті вибухнуло повстання селян, у якому прийняли участь і жителі села. В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили.

У другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині.
У 1870 році в ньому проживало 600 людей. У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти маленьке підприємство по виготовленню черепиці і цегли.

У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці.

На початку ХХ ст. у місті збудовано лісопильний завод, де працювало 25-30 чоловік.
У 1906 році будапештська фірма змонтувала у Воловці парову лісопилку, яка виготовляла будматеріали.

У 1900 році у Воловці проживали 1284 жителі, в т. ч. 839 українців 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних.

Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу.

З 1882 року у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа.
У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати.
У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 р. на її базі — середня.

Археологічні знахідки свідчать, що місцевість навколо сучасного Воловця була заселена в добу бронзи.

У 1930 році в місті знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, що підтверджують існування тут поселення у кінці ІІ тис. до н.е.

За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів.