І. Франко та село Тухля

Відомо, що село Тухля тісно пов`язане із життям та творчістю І. Франка.
Поблизу села можна знайти ущелину, про яку писав Франко в своєм творі "Захар Беркут". Також можна підійти до пам`ятника І. Франка.

Ось цитата з твору Франка про Тухлю:

«Стародавнє село Тухля - се була велика гiрська оселя з двома чи трьома

чималими присiлками, всього коло пiвтора тисячi душ. Село й присiлки

лежали не там, де лежить теперiшня Тухля, але геть вище серед гір, у

просторiй подовжнiй долинi, що тепер поросла лiсом i зоветься Запалою

долиною. В тi давнi часи, коли йде наше оповiдання, Запала долина не була

поросла лiсом, але, навпаки, була управлена i годувала своїх жильцiв

достатнiм хлiбом. Простягаючись звиш пiвмилi вдовж, а мало що не чверть

милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими

скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота

була немов величезним кiтлом, iз якого вилито воду. I певно, що воно й не

iнакше було. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тої долини високим

на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi

скали, i, обкрутившися вужакою по долинi, випливав на захiд у таку ж саму

тiсну браму, розбиваючись помiж гладкi кам'янi стiни i гуркотячи ще

кiлькома водопадами, поки чверть милi понижче не впав до Опора. Високi,

стрiмкi береги тухольської кiтловини покритi були темним смерековим лiсом,

що надавав самiй долинi iюзiр ще бiльшого заглиблення i якоїсь пустинної

тишi та вiдрубностi вiд усього свiту. Так, справдi, се була величезна

гiрська криївка, з усiх бокiв тiльки з великим трудом доступна, - але такi

були в тих часах ненастанних вiйн, усобиць i нападiв майже всi гiрськi

села, i тiльки дякуючи тiй своїй неприступностi, вони змогли довше, нiж

подiльськi села, охоронити своє свобiдне, староруське громадське життя,

яке деiнде силувалися чимраз бiльше пiдiрвати гордi, вiйнами збагаченi

бояри».

Ще цитата:

Захар Беркут, мов стародавній дуб-велетень, стояв і дивився на тухольську громаду. Він радів, що громада була дружною в праці, у радості та горі, давала всьому лад. Тут не було бідних, а збірники податків остерігалися чинити несправедливо. І все завдяки його впливові, його мудрому керівництву. Порядки тут святі, але не заради пошани, а тому що справедливі й спрямовані на добро.

На віче приходить Тугар Вовк зі своєю пишною дружиною. Він із погордою заявляє, що, як і вони, слуга князя. Тухольці не визнають князя своїм паном, бо той про них не турбується, не захищає їх. Права ж громадські вони самі давно встановили й живуть за ними щасливо вже довгий час. Князь не може називатися справедливим, якщо кривдить своїх підданих, роздає їхні землі. Боярин сказав, що одержав такий подарунок за заслуги — проливав свою кров у двадцяти битвах.

Раджу почитати цей твір. Досить цікаво.
На південній околиці села, за річкою Опір, на горі височить статуя легендарному Захару Беркуту. Саме тут І. Франко і написав свого знаменитого "Захара Беркута". За переказами він похований саме на цій горі.