Парашка

Парашка — найвища найвища гора Сколівських Бескидів в Українських Карпатах. Її висота - 1268,5 метрів над рівнем моря. Схили гори вкриті хвойно-буковими лісами. Вершина гори - легкодоступна, тому її можна подолати її, не маючи попереднього досвіду. Гора знаходиться на відстані 8 км на північний захід від м.Сколе, Львівської області. На схилі гори є пам'ятний камінь.

Яблуниця

Яблуниця - карпатське селище в Івано-Франківській області. Розташоване село на висоті 960 м над рівнем моря під Яблунецьким перевалом, де проходить автотраса Р-03 (Львів — Івано-Франківськ — Мукачево). Село знаходиться серед Чорногірського хребта ( Говерла (2061 м), Петрос (2020 м)), Горган ( Синяк, Хом'як, Довбушанка (1754 м) і Свидовецького хребта: (Стіг (1703 м), Близниці (1883 м)).



Назва села Яблуниця походить від назви річки, на що вказує суфікс "-иця". Походить ця назва від тотему дерева яблуні, який є досить поширеного серед високогірних сіл, що означає достаток, врожай.

В архівах село згадується після 1700 року, яке за своїми розмірами перевищує навіть площу обласного центру.


Яблуниця здобуло собі популярність серед прихильників зимового туризму багатьма придатними для катання схилами.
У Яблуниці знаходяться 10 бугельних підйомників завдовжки від 100 до 1000 м з трасами різного рівня складності. Багато з них знаходяться в самому селі і два - на Яблунецькому перевалі, біля ресторану "Беркут".



Біля підйомників є місця, де можна поїсти, пункти прокату спорядження. Також тут легко можна знайти досвідчених інструкторів.

Зима в Яблуниці помірно холодна, з морозами до -15С. Сніг можна побачити протягом усієї зими, а в улоговинах і затінених місцинах аж до травня. Літо тут тепле, переважає ясна погода. Середня температура повітря вдень — 20..23ºС, ночі прохолодні. В краю підвищена іонізація повітря, що сприяє зміцненню організму.

Ця місцевість славиться своїми найкращими в Карпатах грибними місцями та різноманітними лісовими плодами та ягодами. Також є відома мінеральна вода (у тому числі й “Поляна квасова”).

Тухля

Тухля — карпатське село в Сколівському районі Львівської області. Населення села становить 2826 осіб. Село належить до Тухлянської сільської ради.

Тухля відома криницею Івана Франка, пам’ятником письменнику і церквою, розписану Корнилом Устияновичем. Гірська місцевість навколо села є місцем історичних подій, які описані у творі Івана Франка „Захар Беркут”. Дерев’яний пам’ятник головному героєві твору можна побачити на горі Либохор справа. Село тісно пов`язане із життям та творчістю І. Франка. Варто відвідати ущелину, про яку писав Франко - "місце було надзвичайне, дике", а потім підійти до пам`ятника І. Франка.




Літом в Тухлі можна поживитись чоницями, якими вкрита гора Кіндрата (1156 м).
Сама вершина заліснена (на ній – невідома могила), проте з галявин гори можна побачити села Гребенів, Коростів, Славське, Тухлю, і хребти Бескидів – Магуру, Татарівку, Парашку, Зелем’янку, Тростян, Високий Верх, Пікуй і Боржаву.

Для більш фізично підготовлених туристів можна порадити такий маршрут: від церкви в Либохорі до кінця села, звідки - на полонину Буковинки і г.Матагів (1217 м). Від Матагова хребтом через мальовничі галявини - до Кіндрата. У такому варіанті маршрут складає 18,8 км і триватиме на дві години довше ніж звичайні маршрути.

Сможе

Сможе — карпатське село Сколівського району Львівської області. Населення села становить 655 осіб. Село існувало з 1553 року. Орган місцевого самоврядування - Сможенська сільська рада.

Особливість села Сможе є церква Святого Михаїла (1874 рік).


Район села придатний як для літнього, так і для зимового відпочинку. Для літнього відпочинку прокладено багато пішохідних туристичних маршрутів в цьому районі.


Історія села Сможе

24 жовтня 1760 року король Август ІІІ зробив це село містечком і надав йому маґдебурзьке право та герб. Від цього час аж до 1939 року існувало Сможе Містечко та село Нижнє Сможе.

Сможе було міні-містечко з населенням двісті мешканців, яке мало ратушу, кілька крамниць та ремісничі майстерняі. Двічі на рік в селі проводились триденні ярмарки. За австрійських часів неподалік існувало три німецькі колонії - Аннаберґ, Карльсдорф та Феліцієнталь.

Згідно з місцевою легендою назва Сможе (Сморже) походить від грибів: "Кілько ту сморжів родится в лісах? Міхами носят. А давно тих лісів було щи ни тілько і всягди повно сморжів. Єдна людина могла за пару годин набрати їх тілько, що треба було фіров везти. Вся ота місцевість називалася Сморже. За тоти гриби, певно, знало не менче людий по світу, як про ярмарки на волів, що ту були, коли наше село містом величали. То дуже файно Франко описав... Письменник любив і за грибами походити, і пстругів наїмати в Стрию. Як бувало набере грибів, то каже, що дуже справедливо назвали наше містечко Сморжев".

За с. Сможем вже недалеко до Закарпатської області. Автомобільна дорога раніше проходила через крутий Середній Верецький перевал. Сьогодні машини їздять трохи довшою, але менш стрімкою дорогою зі згладженими підйомами через Сможе та Тишів.

Тустань

Тустань — наскельна фортеця, яка є значною пам’яткою історії, археології, архітектури та природи, яка не має аналогів у Європі.
Ця фортеця знаходиться на північ від ріки Стрий у селі Урич Сколiвського району і представляє собою Державний iсторико-культурний заповiдник.

Унікальність фортеці Тустані полягає у можливості точного відтворення дерев’яної фортифікації, що існувала на скелях у IX–XIII ст. При тому можна відтворити не лише планувальну структуру, а й вертикальну організацію будівлі. Це пов'язано з тим, що будівельники, які споруджувал неприступну дерев’яну фортецю на скелях, видовбували в камені пази для закріплення дерев’яних конструкцій. Дерев'яних елементів будівлі вже давно немає, а сліди в камені збереглися.



Центральна частина фортеці мала площу 3 гектари і була розташована на скельній групі Камінь. Тільки в цьому місці збереглися 4000 пазів і врубів, висічених у скелях. Михайло Рожко вважав, що дерев`яна забудова Тустані, вмонтована у природні скелі, існувала з другої половини IX до середини XIII століття. Фортеця Тустань була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі. Висотна структура наскельної забудови, наземні оборонні стіни висотою 15 метрів, п`ятиповерховий житловий комплекс XIII століття з висотою поверхів 3,5-4 метри, складна система водозабезпечення (криниця, видовбана в скелі, та дві цистерни) свідчать про високий рівень тодішньої будівельної техніки.

За легендою, Тустань називається тому, що як до руських князів приїжджєли купці, так була варта і казала їм: "Ту стань", тож останні мусіли платити цло і брати пашпорти.

Про селище Урич пишуть: "Колись давно на місці нинішніх скал один князь побудував собі замок, в якому він мав мешкати. Але якось одного разу він поїхав у похід. Коли він ся вернув, то побачив, що його замок горить, чи татари напали, чи хтось запалив. І тоді він закричав: "Горіш, горіш!" Від того потім і назвали село Оріч, а потім Урич. Той князь мав і доньку Параску, яка скоро вмерла. Він свою дочку поховав на горі, яку потім почали називати Парашка."

Урич

Урич – село в Карпатах, яке належить до Сколівського району Львівської області. Це село знаходиться ближче до міста Дрогобича. Тому добиратись до Урича також краще з м. Дрогобича. З цього міста кілометрів 12-15 потрібно їхати до Східниці, а потім повернути вліво за вказівником.

В селі протікає невелика річка Уричанка. Село Урич знаходиться в котловині. З північного заходу на південний схід через центральний долинний простір котловини пролягає пасмо скельних груп ямненського пісковика. Ці скелі є природними домінантами, але з них лише Камінь вільно проглядається з території села. Три інших скельних групи відгорожені двома хребтами, які формують ще одну, значно меншу котловину.

За археологічними даними більш 200 млн. років тому на території сучасних Карпат був древній океан Тесіс. Згодом зі зсувом материкових плит сформувались гірські масиви. А на місці скупчення осадкових порід океану утворились камні-пісковики, що згодом вийшли на поверхню Землі. Десь 25-20 млн. років назад були утворились піскові Уричські скелі, які здіймаються зараз на 75-метрову висоту над долиною під хребтом Вороновим.

Урицькі скелі є не тільки визначною природною, але й археологічною пам’яткою. Тут знайдені рештки стін та будівельних конструкцій, які є залишками давньоруської фортеці Тустань (ХІ – ХІІІ ст). Захисники цієї фортеці на протязі довгого часу чинили опір татаро-монгольським завойовникам. У скелях вирубані гроти, підземні ходи, колодязі. Це є давньоруський скельний оборонний комплекс Тустань. Цей комплекс став основою для створення Державного історико-культурного заповідника «Тустань».



З геоструктурного погляду Урицькі скелі належать до меж Скибових Карпат. Це ерозійні останці відкладів ямненської світи верхнього палеоцену з орієнтовним віком понад 55 млн. років. Скелі містять переважно сірі, масивніта грубошаруваті кварцові пісковики, шари яких під впливом тектонічних рухів були поставлені майже вертикально.

У 1970 р. мешканці села Урич брали участь у зйомках художнього кінофільму «Захар Беркут».

У селищі Урич є музей історії міста-фортеці Тустані та місцева церква — пам'ятка архітектури XIX ст.

Верхнє Синьовидне

Верхнє Синьовидне — село в Карпатах, яке належить до Сколівського району. У Верхньому Синьовидному протікає одночасно річка Опір та річка Стрий, які рядом сполучаються. До 1946 р. село мало назву Синєвидсько Вижнє.




В історичних архівах вперше Верхнє Синьовидне згадується в 1240 р. В цей час колись було городище та старий монастир, сліди якого ще збереглись сьогодні. В цьому монастирі у 1240 р. зупинявся князь Данило Галицький. Раніше часто тут бували Шашкевич, Головацький, Заревич, Франко.

У Верхньому Синьовидному народився найвідоміший український меценат Петро Яцик. Досягнувши у Канаді в будівельному бізнесі значних статків, він став найвідомішим українським меценатом. Петро Яцик заснував Міжнародний благодійний фонд "Ліга українських меценатів", і став одним із фундаторів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії українознавства, засновником Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському університеті (Канада).

За селом видно крутий берег ріки Опір із скелями червоного кольору. Стародавня легенда розповідає, що на цьому місці під час бою із поляками було поранено Олекса Довбуша і його кров залила берег.

Над долиною ріки Стрий видно гору Парашку — найвищу гору у Львівській області.


Місцевих бойків вважали дуже здібними до торгівлі та підприємництва. На торговицях майже всіх галицьких міст, навіть у Кракові та Закопаному, можна було бачити бойків-крамарів із Синьовидного, що торгували сушеними овочами, грибами та виробами з дерева.