Петрос

Петрос - гора в Українських Карпатах у Закарпатській області, яка є однією з найвищих вершин хрербту Чорногора, та знаходиться на пн.-зх. кінці хребта між г.Шешул і г.Говерла.

Весняний похід на оспіваний в легенді Петрос подарує мандрівникам як милуючі враження, так і фізичні навантаження та справжній екстрім. Галявини, з яких щойно зійшов сніг, зацвіли красивими крокусами, а гірські схили помережані сніговими островами та потоками, вершина то купається в сонці, то затягується густим туманом. Дороги й стежки місцями геть розмиті, майже непрохідні.

Зх. і пд.-зх. схили Петросу круті з численними кам'яними розсипищами, пн. та пн.-сх. - урвисті, зі скельними виступами. Є давньольодовикові форми рельєфу. Складається гора з пісковиків. Петрос вкритий переважно субальпійською рослинністю. Поширені чагарники (яловець сибірський, рододендрон) і ялинові ліси (до висоти 1530-1600 м). Зимою дуже часто бувать снігові лавини. Є туристський притулок на пд. схилах нижче полонини Рогнеска. Гора є об'єктом туризму та спорту.

Маршрут на гору Говерлу з Лазещини

Довжина маршруту від залізничної станції Лазещина становить 16 км і 1350 м угору. Це найлегший, хоча і досить довгий шлях виходу на гору Говерлу, хоча, перші майже 10 км дороги можна проїхати автомобільним транспортом. З залізничної станції виходимо на дорогу, повертаємо направо і йдемо вгору долиною річки Лазещина. Проходимо під залізничним мостом, після 7,5 км дороги минаємо зліва устя потоку Фореска, який тече з-під Кукула і після ще 2 км доходимо до місця, де до річки Лазещини теж зліва впадає потік Козмещик. Тут на залісеному хребті між рікою Лазещиною і Козмещиком відшукуємо плай, який виводить нас в південному напрямку на полонину Гропа, розміщену на західному, доволі лагідному хребті, що сходить з гори Говерли.

Проходимо полонину і йдемо далі угору по хребту, який поступово змінює напрямок на східний, і нарешті виходимо на вершину Говерли з її західної сторони. Краєвид з вершини Говерли на всі сторони щодо своєї протяжності перевищує краєвиди з усіх інших верхів Українських Карпат. В напрямках, що відповідають загальному напрямку карпатських хребтів (північний захід і південний схід) нігде не видно кінця гір. В обох поперечних напрямках (північний схід і південний захід) можна при відповідних погодніх умовах бачити рівнини з містами Івано-Франківськ і Коломия - на півночі та Сигіт Мармароський - на півдні. З сусідів гори Говерли бачимо стрункий Петрос на заході і майже всі вершини головного хребта Чорногори на південному сході. Це - найближчий Брескул, за ним Пожижевська, Данциш і Туркул, далі Ребра з урвищем на заході, де можна зауважити сильветку Великого Козла, наліво від верха Ребра довгий вал Шпиць, над ним двогорбий Бребенскул, направо від Ребер височіє Томнатик, а в сідлі перед ним визирає кусочок далекого Попа Івана. Прямо на південь від Говерли лежить величезна долина Білої Тиси на тлі Марамароських Альп з Фархаулем (1961 м) і Марамароським Попом Іваном (1940 м). Серед інших вершин відзначимо на північному заході і півночі Близницю, Братківську і Стеришору, Сивулю, Довбушан ку. Лисину Космацьку, а на південному сході Чивчин.

КАРСТОВА ПЕЧЕРА “ДРУЖБА”

ПЕЧЕРА ДРУЖБА є найбільшою печерою Українських Карпат за загальною протяжністю ходів, що становить понад 1 кілометр. Вхід до печери розташований посеред середньовікового, колись господарського букового лісу. Карстові утворення є характерним явищем для всього заповідного масиву. Деякі з понад 30 печер мають сталактити. Кілька десятків років назад довкола цієї печери науковцями було проведено геологічні зондувальні дослідження за методикою Бонерца. На поверхні ґрунту біля печери ще можна розпізнати сліди від шурфів.

джерело: путівник "Праліси в центрі Європи"

Про печери

Природні печери, як і штучні штольні і шахти, на перший погляд здаються зовсім непридатними для проживання будь-яких живих істот. Там є вічна темрява, висока вологість і низька температура повітря. Однак існує багато живих організмів, які чудово пристосувались до життя в таких умовах печер. Організми, які цілий рік живуть у печерах, називаються троглобіонтами. До цих організмів належать ракоподібні, молюски, малощетинкові й круглі черви, а також жуки. Набагато рідше там зустрічаються такі хребетні, як риби й земноводні. Для троглобіонтів характерним є спільних ряд ознак: слабка пігментація (тобто біле або блідо-жовте забарвлення тіла), недорозвиненість органів зору, а також добре розвинені органи нюху і дотику. Найвідомішим представником печерних жителів є протей – земноводна тварина, яка мешкає у підземних ріках.

Є багато тварин, які використовують печери як місце схованки або зимівлі, тобто не перебувають у них протягом цілого року. Поряд із кажанами у печерах деякий час може жити ведмідь, лисиця, борсуки, лісовий кіт, пугач і саламандра. Рештки кісток, які знаходять в печерах свідчать, що в цій місцевості кілька тисяч років назад жив також печерний ведмідь. Також колись в печерах жили люди.

Церква Успіня Пресвятої Богородиці у Славське

Селище Славське відоме ще церквою Успіня Пресвятої Богородиці, яка побудована ще у 1901 році.
Цікава історія побудови цієї церкви. Поряд з тим місцем на горі де стоїть зараз ця церква, колись був старий цвинтар. Одного разу, під час сильного урагану, з дерев`яної церкви, що раніше стояла біля цвинтарю, вітром зірвало великий хрест і віднесло на велику відстань. Хрест прилаштували знов на баню церкви, але через деякий час, його знов і знов зірвав вітер й закинув на теж саме місце.

Жителі села на місці, де падав хрест, вирішили побудували нову церкву.

Зараз біля церкви Успіня Пресвятої Богородиці, що добре збереглася й понині, є дерев`яна дзвінниця, що була побудована з дерева ще старої церкви. Місцеві люди кажуть, що цьму дереву більше 300 років. Також вже закінчилось будівництво нової кам`яної трьохбрамної дзвіниці.

Церква в Славсько належить греко-католицькій громаді.

Прут

Прут - гірська річка, яка бере свій початок на пн.-сх. схилах Чортиогори на висоті 1800 м над рівнем моря. Річка тече на північ майже до Яремчі глибокою долиною із скелястими урвищами і підмитими берегами. На своєму шляху приймає багато приток, найбільші з них Лужка, Пістинка, Рибниця, Черемош. У Передкарпатті Прут майже не відходить від передгір'їв, відмежовуючи їх від Дністровського вододілу аж до міста Новоселиці. Тут ріка Прут зберігає швидку течію, кам'янисте і галечникове дно.

Маршрут на гору Говерлу в Завоєлі (2)

Вихід через Пожижевську і Брескул. Карта маршруту.

Довжина траси становить 14 км, вертикальний підйом - 1250 м угору і 100 м вниз (від бази "Заросляк" відповідно - 7 км, 900 м і 100 м). До спортивно-туристичної бази траса походу повністю співпадає з описаною вище. Далі йдемо просто на південь, переходимо мостиком Прут, досить доброю дорогою йдемо угору приблизно 1,5 км і виходимо на дно котла між Брескулом і Пожижевською. Зліва, на боковому хребті Пожижевської бачимо корпуси стаціонару Інституту ботаніки АН. Йдемо туди і повертаємо в напрямку вершини Пожижевської.

Тут, на боковому хребті, прорубана дуже стрімка стежинка догори, з нахилом понад 45°. Для полегшення підйому краще від вище згаданих корпусів піти направо доріжкою, яка заведе нас в Брескульський котел і біля його задньої стіни піднятися на доріжку, що кількома заносами виведе нас на місце, де закінчується згадана стрімка стежинка. Тут відшукуємо стежку, яка між окремими невеликими полями жерепу веде вздовж бокового хребта Пожижевської, а відтак дещо нижче направо - на сідло між вершинами Пожижевської і Брескула. Далі йдемо лінією головного хребта Чорногори, через Брескул (не траверзувати його!) в сідло під Говерлою і нарешті на саму Говерлу. Описана траса виходу на Говерлу, хоча і довша, проте може бути зручніша, так як значно легша від траси через Заросляк. Крім цього, вона дає можливість підчас походу спостерігати широкі краєвиди Чорногори, чого немає в першому випадку.