Гора Пікуй

Гора Пікуй - найвища вершина Львівської області. Висота гори становить 1408 м. "Народна" мудрість гласить: "Хто не бачив Пікуя, той не бачив ні ...", тож не гайте часу - вперед, на Пікуй!

Вид на гору Пікуй з полонини Боржава:

Блог про Яремче та Буковель

Останнім часом гірськолижний курорт Буковель набуває значної популярності серед лижників та туристів. Буковель розташований поблизу міста Яремче (Іванофранківська область). При цьому на буковелі є багато лижних трас різного рівня складності. При цьому на Буковелі проводяться змагання з лижних видів спорту, де беруть участь професійні лижники.

Почитати більше про Буковель та місто Яремче можна тут:
http://www.yarem4e.org.ua/

Гора Політехнік

Гора Політехнік розміщена рядом з селом Славське. На цій горі знаходяться підйомники НУ Львівська Політехніка та Львівського Фізико-механічного інституту.

На відміну від складних трас гірських вершин Тростян, Погар та Менчул, які використовуються професійними та досвідченими гірськолижниками,
схили Політехніка підходять для любителів лиж та "чайників". Самі схили є досить пологими, без різких перепадів та стрімких ділянок.
Це позволяє всім бажаючим легко, без великих зусиль і страху здобувати ази гірськолижного спорту. Також тут можна відпочити з дітьми.

Схили Політехніка мають довжину від 600 до 1000 м. та ширину - 100 - 150 м. Перепадом висот гори від 150 до 200 м.
Тут також розташовані два бугельні витяги довжиною 600 і 1000 метрів.
Для послуг початківців є кваліфіковані інструктори з гірськолижного спорту.

Близниця і Петрос

Близниця - гора Свідовецького хребта Українських Карпат Раховського району Закарпатської області, яка розміщена на південний захід від Ясіня. Вершина гори - широка полонина. Влітку тут пастухи пасуть худобу, а взимку по зледенілих, обсипаних снігом відрогах лютують вітри, безперестанку гуде хурделиця. Висота гори -1883 метра.

Свідовецький хребет - відомий туристський район. Любителів подорожей на горі Близниця можна зустріти у будь-який час року. Адже тут проходят траси багатьох літніх і зимових маршрутів.

Близниця - хороша гора, з неї дуже красиві краєвиди відкриваються в сонячну погоду. Підходи приємні і нескладні, окресності красиві - сподобається і новачкам і бувалим туристам. Чорниці в сезон дійсно повно. По дорозі до неї зустрічається безліч струмочків з кристально чистою джерельною водою. Можу порекомендувати хороший маршрут: піднятися з Ясиня на через Драгобрат зайти з Жандармів на Близницю, з неї перейти на Малу Близницю, звідти спуститися в Кваси. А далі, якщо час дозволяє, можна піднятися через біостанцію на Петрос, потім Говерлі і стандартному маршруті по Чорногорському хребту.


Навпроти Близниці височіє гора Петрос, яка теж є полониною. Про ці гори таке повідають.

Багато сотень років тому на високій горі в глибокій норі жив Страхопуд. Він і на людину, і на звірину був подібний. Голову мав людську, але величезну, як у здоровенного вола. Рот - як у ведмедя. Тіло його було заросле шерстю.
Ходило це страховище і на чотирьох, і на двох ногах. Вилізе зі своєї глибокої нори, спуститься близько до села, сяде на груночку й поглипує на людей. А коли зголодніє, так зареве, що аж земля здригається, дерева тремтять, листя з них опадає. Від такого голосу люди тікали, ховалися, щоб їх страховище не бачило.
А Страхопуд ревів і ревів:
- Я голо-о-ден!
Так вимагав нову жертву.
Щоп’ятої доби люди села по черзі віддавали йому вівцю, теля, чи лошатко, а коли ні овець, ні телят, ні лошат не лишилося - волів, корів, коней. Мусіли, бо коли б не дали, то, борони Боже, Страхопуд міг ціле село передавити.
Скоро настав час, коли в громади залишилася єдина корова, а Страхопуд знову чекає на своєму груночку. Поглипував, поглипував на людей, а тоді голод відчув, заревів:
- Я го-ло-о-ден!..
Здригнулися люди від того голосу, але що мали діяти? Відвели на грунок останню корівчину.
Через добу Страхопуд спустився до села і зажадав жертви. Та люди не мали що йому дати.
Жили в селі сироти-близнята, хлопчик і дівчинка. Мати давно померла, батько теж. Діти від хати до хати ходили й ледве животіли біля людей.
Дізналися близнята, що в селі нема жодної тварини, й нічого Страхопудові дати. Щоб урятувати село від лиха, діти вирішили піти до Страхопуда самі. Спочатку піде хлопчик, а потім дівчинка.
І поки люди думали, як бути, рушив хлопчик (а звали його Петриком) до того місця, на якому щодня вичікував жертву Страхопуд.
А дівчинка-сестричка жалібно дивилася вслід братчикові, і дуже стало їй шкода його. Зірвалася з місця й побігла.
- Петрику-у-у! - кликала. - Вернися!
Не вертався Петрик, ішов далі. Побігла дівчинка йому навперейми, вхопилася за нього:
— Я піду, Петрику, першою, - просила. Бо легше мені самій умирати, ніж твою смерть пережити.
Пробував Петрик перечити, та дівчинка так благала, що він не мав сили далі опиратися. Мовив до неї:
- Гаразд, іди. Лиш заговорюй його, доки можеш, а я щось придумаю.
Пішла до груночка дівчинка, а Страхопуд тільки її побачив, зараз перестав ревти. Дуже втішило його, що нарешті поласує людською кров’ю.
Дівчинка чемно привіталася, і це сподобалося Страхопудові. Не з’їв її відразу, а наказав іти стежкою, яку вмісив до своєї нори.
Але і в нору Страхопуд не пішов, а повів дівчину на гору. Хотів полюбуватися своєю жертвою.
На самісінькій вершині гори чудовисько лягло на землю, щоб погрітися на сонці, бо в той день воно щедро палило.
Дівчинці сказав стати на величезну порослу мохом брилу і дивитися на нього.
Вилізла дівчинка на камінь, але дивитися на велетня не могла. Його великі очища запливали кров’ю, а все тіло було таке гидке й страшне, що розказати не можна.
“Аби швидше з’їв мене й не мучив”, - тільки й думала дівчинка.
А чудовисько не поспішало, спочатку наказало їй заспівати. Від страху дівчинка не могла вимовити й слова. Але загадала, що Петрик наказав заговорювати Страхопуда, і якось із бідою заспівала.
А сумно-сумно, бо серце не могло інакше.
— Ні, не сеї, а веселішої, - зажадав Страхопуд.
Та веселішої пісні в дівчинки не вийшло. Тоді розлютився Страхопуд, розгріб нігтями землю, зірвався на дві ноги і наблизився до своєї жертви, простягаючи довгі лапи. Дівчинка з переляку долілиць упала на землю і мовчки чекала смерті.
Вона все чула над самою головою важке дихання, коли його розітнув дивний свист. І враз несамовито заревів велетень, закрутився на місці. Знову щось засвистіло в повітрі, і ще страшніше заревів Страхопуд.
Дівчинка зі страхом підвела голову, бо не розуміла, що сталося. Страхопуд крутився на місці, ревів, а з обох його очей стриміли стріли і лилася кров. І знову в повітрі свистіло, і стріли одна за одною втикались в тіло чудовиська, аж поки не повалився Страхопуд тяжким своїм тулубом на землю.
Бив собою по землі й стогнав так, як стогнуть небо і земля, двори й ліси у велику бурю. Вже трохи отямилась дівчинка, глянула в той бік, звідки летіли стріли, і навпроти, на трохи нижчій горі, побачила Петрика. То він пускав стріли у чудовисько із саморобного лука.
А тим часом чудовисько так ударило собою, що досягнуло дівчинку. Ще одну стрілу пустив Петрик, і Страхопуд упав замертво. Кинувся тоді братик до своєї сестрички, біг, біг, геть задихався, а коли добіг, зрозумів, що сестричка мертва.
Гірко плакав хлопчик, гірко ридав, і так йому стало самотньо на світі, так тяжко, що з горя помер. Надійшли люди, велетня-лиходія на шматки порубали і спалили на попіл, щоб і сліду не стало.
А дітей-близнят оплакали по звичаю гірському і в сиру землю поховали. Гори в пам’ять про них назвали: одну - Петрос, - з якої хлопець стріли пускав, а другу, на якій стояла його сестричка,- Близниця.

Тростян

Тростян - гора в Карпатах Львівської області. Знаходиться на хребті Звинів Стрийсько-Санської верховини. Навколо гори є долини річок Опору і Оряви. Висота гори 1232 метрів над рівнем моря. Пн.-сх. схили круті вкриті смерековим лісом, а південні - малолісисті. Вершина вкрита трав'яною рослинністю.

Тростян є дивовижним місцем для відпочинку у Карпатах та знаходиться на відстані 2 км від села Славське. На Тростяні є схили для катання на гірських лижах в східному, північному та західному напрямках, довжиною від 1500 м до 2000 м. Гірськолижні сихли є різної складності, як для лижників-професіоналів так і для початківців.

Гірськолижний курорт зимою на горі Тростян безперечно можна назвати найпопулярнішим в Україні. У Тростяні є цікаві спуски, і різні їх варіанти, і фантастичні по красі види, від яких не тільки захоплює дух, але і низько опускається нижня щелепа, і прекрасна щоденна подорож від підніжжя гори до самої неї вершини на підйомнику, крісла, і, звичайно ж, неповторна атмосфера справжнього гірськолижного курорту. Як тільки приходять вихідні, натовпи гірськолижників приїжджають з Львова, Києва і інших міст, що створює величезні натовпи у підйомників і велику завантаженість трас на Тростяні. Загалом, цей недолік властивий не тільки Тростяну, але і іншим українським курортам, таким як Яблуниця, Яремча та інші. Тому при плануванні своєї відпустки в Карпатах, обов'язково сплануйте його так, щоб приїхати на курорт, наприклад, у понеділок.

Жити можна в Славському, від центру села до підніжжя Тростяна всього 2 кілометри, але, на жаль, якість доріг, точніше, повна відсутність цієї самої якості, дозволить дістатися до підніжжя лише на спеціалізованій військовій техніці. Тільки не лякайтеся цього гучного словосполучення. Під військовою технікою в нашому випадку розуміються звичайні "бобіки", тобішь УАЗіки, і ГАЗ-66.

Є і приватні будиночки в безпосередній близькості від старту канатної дороги. Жити також можна і біля бази Політехніки. Там є і бази відпочинку та непоганий приватний сектор, але добиратися до Тростяна буде в два рази більше, ніж із Славського.

Історія Воловця

Вперше в письмових історичних документах Воловець згадується в 1433 р., коли місто разом з навколишніми землями належало феодалам Переньї та Білкеям. В наступні роки місто переходило у власність від одного феодала до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію.

У 1625 р. місто було подароване Олексі Шімону начальником гарнізону Мукачівського замку Яношем Балиндя. В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 р., писалось, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків.

У 1645 р. трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці приєднав до своїх володінь Воловець. Село в той час було малим, і в ньому проживало кілька десятків сімей.

Основним заняттям жителів Воловця було тваринництво. На початку ХVI ст. тодішні селяни були повністю закріпачені.

Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 р. польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили напад на Воловець.

Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і у 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна.

Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів.

У 1761-1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії.

Влітку 1831 р. на Закарпатті вибухнуло повстання селян, у якому прийняли участь і жителі села. В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили.

У другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині.
У 1870 році в ньому проживало 600 людей. У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти маленьке підприємство по виготовленню черепиці і цегли.

У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці.

На початку ХХ ст. у місті збудовано лісопильний завод, де працювало 25-30 чоловік.
У 1906 році будапештська фірма змонтувала у Воловці парову лісопилку, яка виготовляла будматеріали.

У 1900 році у Воловці проживали 1284 жителі, в т. ч. 839 українців 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних.

Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу.

З 1882 року у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа.
У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати.
У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 р. на її базі — середня.

Археологічні знахідки свідчать, що місцевість навколо сучасного Воловця була заселена в добу бронзи.

У 1930 році в місті знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, що підтверджують існування тут поселення у кінці ІІ тис. до н.е.

За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів.

Воловець

Воловець – селище міського типу, яке є районним центром Закарпатській області. Місто знаходиться у високогір’ї Українських Карпат, на північ від хребта Полонина Боржава та на південь від водороздільного хребта, в долині річок Вича та Волівчика. Розміщене у підніжжі гір Темнатик та Плай на висоті більше наж 500 м над рівнем моря. На сьогодні Воловець є відомим курортом: взимку сюди приїжджають любителі покататись на лижах, навесні, влітку та восени – тут багато прихильників зеленого туризму. В основному взимку туристи приїжджають для того, щоб покататися на трасах села Подобовець, відстань до якого становить 13 км. Саме в Подобовці є два підйомника і кілька трас різної довжини і ступеня складності.